За численними проханнями наших батьків, висвітлюємо тему дитячих страхів. Розглянемо питання причин їхньої появи, способів соматичного прояву та ролі батьків у формуванні страхів дитини.
Існує три джерела появи страхів у дітей:
1. Середовище, в якому зростає дитина: сім’я, садок, школа;
2. Цінності цього середовища та його події;
3. Інформація із телеекранів та комп’ютерів.
Іншими словами, все, що формує світ дитини, її особистість – впливає на розвиток гармонійно розвинутої або ж переляканої та деструктованої особистості. Так прояснює тему страхів Марія Моліцька, у своїй книзі «Терапевтичні казки».
Якщо цей світ представлено таким чином, що він викликає страх, то це може призвести до частої появи безсвідомого страху та реакцій, пов’язаних із ним.
Сім’я, що не задовольняє основних психічних потреб дитини (безпеки, любові, визнання, приналежності) є основним середовищем формування маленької людини. Потім слідом садок, дорослі та діти в ньому їх взаємовідносини впливають на розвиток та дитини. Школа є наступним середовищем звідки можуть з’явитися причини страхів. Одне з найважливіших завдань школи полягає в тому, щоб виробити в учнів належний образ власної особи й позитивну самооцінку. Якщо ж цього немає, то це сприяє появі заниженої самооцінки дитини та як наслідок появу певних страхів, що можуть перейти до дорослого життя.
У світлі останніх досліджень психології, прийнято вважати, що особливо небезпечними є глибокі страхи, котрі з’являються в дитини до третього року життя. Тому що в цьому віці особливо активною є та частина мозку, яка знаходиться під його корою. Розвиток кори головного мозку дає можливість усвідомлювати загрозу й випрацьовувати конструктивні реакції на подразники чи ситуації, які дитина оцінює як загрозливі. Психіка дитини не сприймає «жартів» чи страшилок, для неї це процес пізнання і тому вона оцінює все як правду та норму.
Коли батьки відштовхують дитину неувагою, часто застосовують покарання й не проявляють почуттів до неї, така дитина неадаптована до життя в суспільстві, вона є пасивною та лякливою бо не вміє послаблювати емоційну напругу, що постійно її переслідує. Раптові вибухи агресії або страху вказують на те що діти перебувають під тотальним контролем батьків. Такі діти намагаються боротися з домінуючими батьками стаючи впертими, і це проявляється у різних формах агресії. Інші ж діти підпорядковуються, стають пасивними, лякливими.
Якщо дитину хвалити, приймати її такою, якою вона є, то це сприяє появі емоційного зв’язку, вмінню приймати і виявляти почуття. А це полегшує всебічний розвиток особистості.
Батьки, а особливо матері, що багато працюють, проводять зі своїми дітьми мало часу, майте на увазі: зв’язок з дітьми слабшає, поволі дитина віддаляється від батьків і починає вважати їх особами, що зобов’язані задовільняти лише матеріальні потреби. А як же інші психологічні потреби, – вони залишаються. Дитина стає самотньою і не може нормально розвиватися, навіть якщо її матеріальні потреби повністю забезпечені, не знаходячи у своїй сім’ї любові, розуміння, почуття безпеки та схвалення своїх дій – стає тревожною, переляканою, невпевненою і взагалі фізично слабкою. Починаються соматичні збої у здоров’ї дитини. До соматичних реакцій, які супроводжують страхи, – зараховують сухість у роті або надмірне слиновиділення, посилену перистальтику кишківника, пронос або запор, часте сечовипускання, нетримання сечі, підвищенне дихання та серцебиття, що може призвести до серйозних хвороб як наслідок.
Також зовнішні прояви: почервоніння або збліднення шкіри, посилене тремтіння, напруження м’язів, вологість долонь. Тремтіння рук, заїкання, хаотичне жестикулювання та висловлювання, смоктання пальця, обгризання нігтів. Це все сприяє та супроводжується емоційною нестабільністю, нічними кошмарами, нав’язливим відчуттям загрози та загальною стривоженістю.
Для дітей до трьох років найбільше значення мають прості подразники, які викликають страх. Це може бути сильний шум телевізора, музики чи крику взагалі. Занадто яскраве світло, втрата рівноваги (наприклад, ізоляція від близької особи). Дитині потрібно створювати такі умови, щоб виключити можливість появи негативних відчуттів. Тому особливо варто звертати увагу на способи та методи виховання.
Діти не можуть відрізнити дійсності від фікції коли вивчають світ. Особливо треба пильнувати, що діти дивляться по телевізору!!! Та які картинки вони розглядають у книжках. Образи мають бути гармонійними, добрими та повноцінними (не тільки голова чи окремо ноги).
Дитина може не усвідомлювати змісту побаченого, але мимоволі піддається емоціям страху. Особливо вразливими є двохрічні діти, вони бояться телевізійних потвор, хоча сприймають фільм чи мультик лише на емоційному рівні. Світ на екрані частіше стає загрозливим, незалежно від того, чи це теленовини чи художній фільм, бо удосконалені теле-технології та відеотехніка робить образи все реальнішими. Дитина сидить і не може відірвати очей від екрану, переживає страх і не може змінити ситуацію на екрані. Пасивне спостереження та неможливість нічого змінити не вчить дитину самостійно знаходити вихід із складної ситуації чи знайти рішення проблеми тому призводить до інфантильності або гіперактивності чи сильній збудливості та неслухняності.
Все побачене, та відчуті емоції є матеріалом для розвитку уяви дитини. Нервова система, а особливо її вегетативна частина реагує на події на екрані так, як на справжні, тобто мобілізує весь організм до боротьби з цим стресом. Вони уявляють собі ситуації, події й намагаються їх пережити. Чим сильніші вони є тим більша потреба в підсилювачах з’являється і тому часто це є основною причиною страхів а інколи й «переляків» дітей. Внаслідок цього можуть з’явитися деякі хвороби або розлади, які хибно вважають пов’язаними зі стресами. Зокрема, йдеться про хвороби травної системи, органів кровообігу, дихальної та імунної систем, а також хвороби шкіри, за даними
Тож, дорогі батьки, будьте уважними до дитинства своїх дітей заради їхнього гармонійного підліткового віку, цікавої молодості та мудрої старості.
Немає коментарів:
Дописати коментар